Головна
 
Томашгородська загальноосвітня школа І-ІІІст. № 2 Рокитнівської районної ради Рівненської областіЧетвер, 13.12.2018, 15:11



Вітаю Вас Гість | RSS
Головна
МЕНЮ

Томашгород – село, центр сільської ради.

Тома́шгородська сільська́ ра́да — орган місцевого самоврядування в Рокитнівському районі Рівненської області. Адміністративний центр — село Томашгород.

Код ЄДРПОУ: 04387651

КОАТУУ: 5625087401

Адреса: Рівненська обл., Рокитнівський р-н, с. Томашгород, вул. Жовтнева, буд. 4

Email: tomsrada@ukr.net 

Час роботи: пн-пт 8:00-17:00

Поштовий індекс: 34240

  • Томашгородська сільська рада утворена в 1940 році.
  • Територія ради: 249,107 км²
  • Населення ради: 2 358 осіб (станом на 2001 рік)
  • Територією ради протікає річка Льва.

Розташоване за  150   км. від  обласного центру і за 20 км від районного центру.

Найблища залізнична станція - , за 8 км.

Площа населеного пункту – 406 га.

Населення – 1586 особи.

Кількість дворів  - 540

День села  9 жовтня

Геральдика с.Томашгород затверджена рішенням сесії Томашгородської сільської ради

Село засноване в 1778р.

Зараз в населеному пункті є ЗОШ /-/// ст.., спорт – майданчик , ДНЗ, спортивний зал, будинок культури, публічно – шкільна бібліотека.

1996-2006 рр. голова сільської ради -  Кирильчук Іван

2006 - 2015 рр. голова сільської ради – Гіс Марія Володимирівна.

2015 р. сільський голова - Володимир Сосюк

З 2015р. сільський голова Володимир Яцкевич

У Томашгороді народився Борис Олександрович Симонович – український діяч, міский голова Олевська - столиці  однойменної   української повстанської республіки.

 

Єльне – село, входить до складу Томашгородської сільської ради.

Розташоване за 32 км. від районного центру.

Найблища залізнична станція – за 20 км.

Площа населеного пункту – 131.2 га.

Населення – 772 особи.

Кількість дворів – 300

День села 21.11.

Село засноване в 1760р.  

     Недалеко від районного центру, серед зелених лісів, по лівий берег річки Льви, розкинулось велике, гарне, з широкими й квітучими вулицями село Томашгород.

        Перша письмова згадка про село в писемних документах належить до 1776 року. Назва його походить від прізвища власника польського пана Томаша, який проживав в урочищі Груд. Люди говорили: «Ідемо на Томашгруд». З часом село деформувалося в Томашгород, що дало назву селу.

        До 1946 року село називали Сехи. Колись в давнину село спалили татари, залишились одні сохи, що й дало назву Сехи.

         Письмова згадка про село вказує, що раніше тут було розташоване містечко, з невеликим торговим центром «Ринок», в якому вели торг поселення євреїв.

         В січні 1918 року проголошено Радянську владу. Першим головою сільської ради був Євген Арель, а головою колгоспу росіянин Василь Кірин. Першим вступив до колгоспу житель села – Бурлак Марко Корнійович.

         За часів панської Польщі, діти села навчались в підшефній п’ятикласній школі. Навчання велось у школі польською мовою. Школа була мало комплектна. В п’яти класах навчалось 30-35 учнів. Більшість дітей не мало змоги закінчити цю школу, а закінчували тільки переважно діти поляків, євреїв, а також заможних селян.

       У вересні 1939 року становище змінилося, коли на Рокитнівщину прийшла Радянська влада. Пан втік із свого маєтку. Діти бідняків почали всі ходити до школи, яка була організована в колишньому панському будинку.

       Під час Великої Вітчизняної війни в лавах Червоної Армії воювало 73 односельці. За бойові заслуги 19 жителів села нагородженні орденами і медалями.

         Партійна організація була створена в 1948 році. Важко було відбудувати зруйновані господарства.

         В кінці ХІХ на початку ХХ століття населення села займалося землеробством, скотарством, полюванням, рибальством і бджільництвом.

         Убогість селянських мас позначалася і на їх оселях, домашньому побуті. Більшість хат в селі мали солом’яні покрівлі, маленькі віконця, глиняні долівки.

         Чоловічим та жіночим одягом служила світа з домоткацького сірого полотна. Повсякденним взуттям служили постоли.

      Йшли роки. Село «росло» і розбудовувалось. З’явилися нові красиві, широкі вулиці. Побудували нову, двохповерхову школу, де працюють 30 кваліфікованих вчителів. У школі діє музей «Побут нашого села», є комп’ютерний клас, дитячий садок. З’явилися нові приватні магазини. В селі є ПП «Абердин». Оберігають від пожеж і насаджують ліси працівники Сехівського лісництва. Серед будівель почти, сільської ради, медпункту увагу привертає легка вишуканість церкви святого Івана Богослова. Справжнім куточком для відпочинку є будинок культури та бібліотека.

         На даний час в селі до 2000 населення, я думаю і надіюся, що надалі село Томашгород буде кращим і з’являться в ньому знаменитості, що прославлять село на всю Україну. 

 

Уродженці села

У Томашгороді народився Борис Олександрович Симонович — український громадський та політичний діяч, міський голова Олевська — столиці однойменної української повстанської республіки. Відомою людиною села є і Коваль Руслана Володимирівна, заслужений працівник культури з 2013 р.

Пархомець Євген Іванович. Народився 14 лютого 1922 року. Відразу після звільнення Рокитнівщини, на початку 1944 року Євгена Івановича призвали в діючу армію. Спочатку направили в місто Богодухів у запасний полк. Після місячної підготовки відправили на Перший Білоруський фронт стрільцем-автоматником. І звідти бойові дороги повели його в Східну Європу . Форсував три великі річки Віслу, Одер, Ельбу не рахуючи десятків а то й сотень малих. Брав участь у визволені Варшави, Франкфурта і дійшов до Берліна. Ще два роки прослужив на території Німеччини і лише у 1947 році переступив поріг батьківської хати. Серед нагород — орден Вітчизняної Війни 1 ступеня та багато медалей.4 травня 2002 року помер в с. Томашгород.

Зелінський Євген Михайлович. До війни Євген Михайлович жив з рідними в місті Острозі . В квітні 1941 року його, 16-річного юнака, направляють у школу ФНЗ, яка тоді була в селі Вири тодішнього Клесівського району. Коли розпочалась війна хлопців евакуювали у місто Маріуполь Донецької області і вже звідти Євгена забрали в армію. В місті Загорську Московської області нашвидкоруч пройшли підготовку і відразу був у гарматній обслузі заряджаючим початку 45-міліметрових, а потім 122-міліметрових гармат. Німці тим часом уже наближались до Москви і їх Пролетарську дивізію кинули на оборону Червоної Площі. Бої були жорстокі . На 24 листопада з дивізії в 12 тисяч чоловік залишилось 120 солдатів. Там Євген Михайлович був вперше поранений, а всього за роки війни дістав поранення тричі. Після госпіталю був направлений в 13 ударну гвардійську дивізію яка щойно формувалась. Важкі дороги цієї дивізії адже вона була особлива їх посилали на різні фронти, де як кажуть заклинить, тоді їх кидали на прорив. Разом із своїми побратимами брав участь у боях під Сталінградом, Орловсько-Курській дузі, визволяв Белгород, Україну, Будапешт, Прагу. Був юний воїн і адютантом у командира батальйону. Виконував також обов'язки перекладача: знав німецьку, польську, чехословацьку мови у більшості випадків розмовну, але цього було досить, щоб порозмовляти з полоненими і перекласти своїм командирам. 9 травня настала довгоочікувана Перемога. Але Євген Михайлович 12 травня ще брав участь у боях. Німці не здавали місто Хемліц і довелося брати його з боєм. Тут він одержав важке поранення. Наприкінці 1945 року був демобілізований приїхав у Клессів де навчався до війни. Тут же познайомився із майбутньою дружиною родом із Сехів. За бойові заслуги був нагороджений орденами та медалями.

Попок Іван Іванович. Народився 18 червня 1922 року в с. Томашгород Рокитнівського району Рівнгенської області. На фронт пішов після звільнення нашого району від німецько-фашистських загарбників на початку січня 1944 р. Проходив військову підготовку в Новоград- Волинському та Києві. Воював у військах Білоруського фронту. Його бойові дороги пролягли через Прибалтику. В Латвії солдата важко поранило. Лікувався в госпіталях міст Полоцька, Сизрані, Куйбишева. А в 1945 році був демобілізований додому . За бойові заслуги був нагороджений орденами та медалями. Нагороди: Орден Вітчизняної війни І ступеня, Медаль Жукова, Медаль «Захиснику Вітчизни», Медаль « За поремогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», «40 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», «50 років Збройних Сил СРСР», «60 років Збройних Сил СРСР».

Гіс Марія Степанівна, народилась 8 березня 1939 р. в селі Голубієвичі Базарського району Житомирської обл. Коли було 3 роки померла мама, батько оженився вдруге. І всі переїхали на Київщину. В селі Нова Марківна Кагановицького району пройшли дитячі і шкільні роки. Школу закінчила успішно і в 1953 р. поступила в Костопільське педучилище, яке закінчила в 1957 році. З 1957 року була направлена в Сехівську школу згодом перейменували на Томашгородську, де і працювала до 2013р. Зараз знаходиться на пенсії. Дуже любить вишивати, в'язати. Але найбільше любить експериментувати із соломою. До 10-річчя дня Незалежності організувала цілу виставку робіт із соломи. ЇЇ роботи були представлені на районних, обласних та республіканських виставках декоративно-прикладного та ужиткового мистецтва.

Публічно — шкільна бібліотека с. Томашгород

Найдавнішою згадкою про Томашгородську шкільну бібліотеку поділилась жителька села Мовчан Ольга, 1921 року народження: "Войцеховський, я й тепер дивуюсь, що це за людина була і коли він спав. Вчив у найманій школі (де Дівана старого була хата), там було два класи. Зробив свою бібліотеку у школі. Привчав дітей, щоб самі керували тією бібліотекою. Звідкись привозив сам книжки. Давав кожному завдання, щоб прочитали по 10 книжок. Назначав час двом трьом учням коли прийти до нього і розказати прочитане. Йдемо селом і розповідаємо йому прочитане. Ввечері збирав молодь, вчив пісень, розучував п'єси. Вчив у найманій школі, потім ішов у церковно — приходську ". Далі розповідає вчителька нашої школи Гіс Марія Степанівна: «В 1957 році я одержала призначення на роботу в Сехівську семирічну школу. В школі працювала. Спеціалістів бібліотечної справи в школу не направляли, тому, що така посадова одиниця не планувалась. Це було зв'язано з кількістю учнів в школі. Бібліотеку доручали будь-якому вчителеві як додаткове навантаження. Бібліотека знаходилась в маленькій тісній класній кімнатці. Але книжки тут були різні. Особливу увагу тоді звертали на забезпечення книгами молодшого, середнього і старшого шкільного віку. Були тут твори українських, російських, зарубіжних класиків. Книжки я привозила з Рівного, з облвно. В той час телевізорів не було. Діти тягнулись до книжки. В бібліотеці проводились різні виховні заходи. В ній працювало „довідкове віконце“. В коридорі школи висів ящик типу „поштова скринька“. Діти протягом певного часу вкидали туди свої запитання. Потім, в призначений час, „відкривалось довідкове віконце“, діти одержували відповіді на свої запитання. Відповіді разом зі мною готували найкращі читачі». Велика робота проводилась по зберіганню книг. Кожен клас планував виховні заходи: «Книга — твій друг і порадник», «Хвилинки поезії» і інше. Регулярно планувалась операція «Книжкова лікарня». Діти вчились любити і берегти книги. Вони підклеювали їх, підшивали газети, журнали, підбирали книги для тематичних виставок. Найменші школярики завжди створювали класні бібліотечки. Кожен учень старався принести будь — яку книжечку в клас. Потім заводили зошит, в якому вівся облік наявної літератури. Призначали по класах свого маленького бібліотекаря. Це було для вчителя молодших класів великою допомогою. Діти вдосконалювали техніку і виразність читання, збагачувався їх словниковий запас, розширювався загальний розвиток кожної дитини". Книга — основне джерело знань, тоді була у великій пошані. На великій перерві бібліотека була як вулик. Сюди спішили школярі. Учні старших класів працювали в літературних гуртках. Вони часто ставили вистави за улюбленими творами. Весь час працівники бібліотеки мінялися. Коли директором школи був призначений Марин Сергій Миколайович, бібліотеку прийняла його дружина Ніна Петрівна. Це була її основна робота. Робота набагато покращилась. Вона була фанатом в цій справі. Бібліотека працювала доти, доки в школі були діти. І жоден не вийде з неї, поки не перекаже прочитаного. Бібліотечні справи не закінчувались тут, вони продовжувались і вдома. Діти йшли до неї до хати, а там вона дуже часто демонструвала їм діафільми, сама читала цікаві казки, інші твори. На даний час фонд бібліотеки універсальний за змістом. В окремій кімнаті знаходяться підручники. В школі постійно проходить акція «Живи, книго!» Сільська бібліотека с. Томашгород створювалась у післявоєнний період. Це були 1949—1950 рр. Приміщення книгозбірні було у невеличкій хаті, яку перевезли із сусіднього села Єльне. А була ця хата багатого селянина Лелеса Вовтуха, сім'ю якого вивезли до Сибіру. Бібліотекарем на той час був Бурлак Платон Степанович. Освіта в нього була п'ять класів польської школи. Він був одночасно і бібліотекарем, і завклубом. У 1955—1957 році було збудовано приміщення для сільської Ради, де виділили дві невеликі кімнати під бібліотеку. На той час бібліотекарем була Іванова Нела, яка приїхала із Миколаївської області. Старі жителі розповідають про неї, що це була дуже хороша, розумна, весела, енергійна людина. У 1964 році бібліотекарем с. Томашгород була Вознюк Антоніна Іванівна, у1965 — Ліщук Ніна Антонівна, з 1967 по 2001 р. — Вежичанін Антоніна Юхимівна."Нелегко було, — згадує Антоніна Юхимівна — особливо на початку 90-х. Приміщення бібліотеки було старе, не опалювалось, бо коштів не виділяли. Але якось виходили із скрути. І читачів було багато". На даний час бібліотека має окреме приміщення. В 2002 році згідно розпорядження голови облдержадміністрації та голови райдержадміністрації «Про реорганізацію публічних і шкільних бібліотек» відбулося злиття двох бібліотек в одну — публічно — шкільну. Публічно-шкільна бібліотека с. Томашгород знаходиться в двох приміщеннях (в школі і в окремому приміщенні). Основними напрямками роботи бібліотеки є: робота з бібліотечним фондом; довідково — бібліографічне забезпечення навчально-виховного процесу; вивчення та розвиток читацьких інтересів, керівництво читанням дітей; інформаційне забезпечення навчально — виховному процесу; діяльність бібліотеки на допомогу навчально — виховному процесу; популяризація літератури.

 







 
 






ФАП




БУДИНОК КУЛЬТУРИ





МОСТИ





ВУЛИЦІ СЕЛА



ВУЛИЦІ СЕЛА



ШКІЛЬНИЙ СТАДІОН
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Нагорода сайту

Вхід на сайт

Пошук

Новий проект

TOMASHBASKET

ДНЗ-ЖУРАВЛИК

Відділ освіти

МОН УКРАЇНИ

рівне освіта

педпреса

зелена планета

друзі сайту
  • Єльнівська ЗОШ
  • Томашгородський НВК
  • Маринич В.М

  • календар
    «  Грудень 2018  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
         12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    31

    Погода
    Погода

    статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0


    Copyright MyCorp © 2018
    Створити безкоштовний сайт на uCoz